За лаштунками Національного музею «Чорнобиль»: чого не видно в експозиції та про що говорять відверто (І частина)

Про біль і пам’ять, відповідальність і зміни - формування музейної спадщини, зміни в експозиціях та роботу команди музею під час повномасштабного вторгнення. Про закулісся пам’ятки архітектури - Національного музею «Чорнобиль», де зберігається історія техногенної катастрофи ХХ століття в Україні, - говоримо з генеральною директоркою Віталіною Мартиновською.

Після кардинального оновлення та повної реставрації, Національний музей «Чорнобиль» буквально «заговорив» інакше. Відтепер він не лише про трагедію, а передусім про пам’ять, досвід і відповідальність. Простір став сучасним, креативним, відкритим і доступним для всіх відвідувачів. І за цими змінами - не просто ремонт, а цілий процес переосмислення та переоцінки цінностей історії ХХ століття і нашого сьогодення.

Сучасний, стильний і харизматичний простір очолює Віталіна Мартиновська, генеральна директорка Національного музею «Чорнобиль» та співавторка концепції осучаснення та розвитку, яку втілила з командою, спираючись на власний досвід.

Після призначення на посаду директорки, Віталіна Мартиновська насамперед зосередилася на оцінці технічного стану будівлі музею. За її словами, окремі моменти викликали занепокоєння і змусили детально проаналізувати стан об’єкта. Згодом, занурюючись у роботу дедалі глибше, вона разом із колегами перейшла до комплексного вивчення експозиційного простору.

За словами очільниці музею, цей процес був непростим, але необхідним для подальшого розвитку інституції.

Сьогоднішній музей - це вже не просто місце збереження пам’яті, а складна, багаторівнева інституція, яка працює з історією, людьми і сучасністю одночасно. І одним із ключових кроків стала масштабна трансформація - як фізичного простору, так і змісту експозиції.

Музей «Чорнобиль» розташований у будівлі колишнього пожежного депо XIX століття - і це має глибокий символізм для теми катастрофи та подвигу рятувальників.

Під час підготовки до реставрації команда музею звернулася до архівів, аби відновити історію будівлі. Як з’ясувалося, вона була зведена у 1910–1911 роках.

За її словами, вибір локації для музею не був випадковим. 

Віталіна Мартиновська звернула увагу і на те, що пам’ятку архітектури вдалося внести до реєстру нерухомих пам’яток, яка, відтепер, захищена законом.

Окремий акцент у розповіді зроблений на людському вимірі трагедії Чорнобиля.

Саме через історії очевидців, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, музей формує не лише експозицію, а й емоційну пам’ять про одну з наймасштабніших техногенних катастроф ХХ століття.

Реставрація стала не просто технічним процесом, а частиною глибшого переосмислення. Адже будівля - історична, зі своїми обмеженнями і викликами. Оновлення відбулися не лише в приміщенні, а й дали змогу по-новому подати історію, зробивши її живою для кожного відвідувача.

Паралельно команда працювала над головним - новим форматом оформлення експозицій. І тут з’являється ключова проблема, яку не бачить відвідувач: експозиція може існувати, але не «читатися».

Тоді Віталіна Мартиновська пропонує нову ідею і шляхи її реалізації: 

Питання безпеки музейних предметів - одне з найчутливіших для відвідувачів, особливо коли йдеться про Чорнобиль і зону відчуження. Чи є експонати, які не можна показувати з міркувань радіаційної чи іншої небезпеки?

У Національному музеї «Чорнобиль» на це дають чітку відповідь: безпечність - принципова позиція.

До процесу були залучені профільні фахівці.

Втім, інша реальність полягає в тому, що показати всі експонати фізично неможливо. Сьогодні фонд музею налічує понад 22 тисячі предметів, і кожен із них - частина великої історії.

Фахівці музею працюють з зібраною колекцією як із багаторівневою системою: частина предметів представлена в залах, частина - зберігається у фондах, а ще частина - поступово переходить у цифровий формат.

Повномасштабна війна змусила очільницю інакше подивитися не лише на експозицію, а й на саму систему збереження фондів. Те, що роками здавалося звичним і стабільним, раптом опинилося під загрозою.

Пані Віталіна зізнається, що першим викликом було усвідомлення вразливості музейної документації.

Втім, реальність виявилася далекою від сучасних стандартів.

І саме війна стала тим моментом, який змусив переосмислити цю систему.

Після відновлення роботи музею у 2022 році стало очевидно: відкладати зміни більше неможливо.

Цей імпульс фактично запустив процес цифрової трансформації музею - одного з найважливіших і водночас найскладніших етапів його оновлення.

Наступним кроком стало пошук рішення для створення електронного обліку - але і тут виникли складні стратегічні питання.

Це очікування не було марним - держава почала рух у цьому напрямку.

Для Національного музею “Чорнобиль” це стало можливістю не просто модернізувати облік, а інтегруватися у загальнонаціональну систему збереження спадщини.

Втім, за технологічними рішеннями стоїть величезний обсяг щоденної роботи, яка не має швидких результатів.

Попри складність процесу, для команди це - принципове досягнення.

І за кожним цифровим записом - не просто інвентаризація, а людські історії, які музей бере на себе відповідальність зберегти.

Про довіру, відповідальність і «невидиму» роботу з людьми - у ІІ частині інтерв’ю з генеральною директоркою Національного музею «Чорнобиль» Віталіною Мартиновською. Продовження далі.

Департамент комунікації МВС