Пам’ять, що оживає в мистецтві: унікальні експонати Національного музею «Чорнобиль»
Міністерство внутрішніх справ України продовжує серію публікацій про унікальні експонати Національного музею «Чорнобиль» - речі, що зберігають не лише історію трагедії, а й особисті долі, емоції та пам’ять поколінь. До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у 2026 році Національний музей «Чорнобиль» пройшов комплексне оновлення - від повної реставрації історичної будівлі до глибокого переосмислення експозиційного простору. Трансформація музею стала частиною системної роботи Міністерства внутрішніх справ України зі збереження національної пам’яті, осмислення історичного досвіду та розвитку сучасних культурних інституцій. Проєкт реалізовано за координації та підтримки Міністра внутрішніх справ України Ігора Клименка.
Цього разу йдеться про три мистецькі роботи, кожна з яких по-своєму осмислює Чорнобильську катастрофу - через втрату дому, біль матерів і зруйноване дитинство.
Картина «Прип’ять - 86», створена у 2001 році художником Василем Бомбізою, є глибоко особистим осмисленням трагедії.
У червні 1971 р. робоча комісія прийняла перший 90-квартирний будинок, а в грудні 1972 року було збудовано першу школу. Місто Прип’ять стало дев’ятим у СРСР атомградом, згодом визнаним найкращим у країні. Це було молоде, зручне, зелене місто-красень. Висока заробітна плата та можливість отримати житло приваблювали молодь, яка приїжджала на будівництво з усієї країни.
Серед перших мешканців Прип’яті був і Василь Бомбіза - художник-аматор. Він переїхав сюди у 1977 році разом із родиною з міста Вуглегірськ на Донеччині. Спочатку працював у будівельно-монтажному управлінні, згодом - у дирекції ЧАЕС художником-оформлювачем станції та міста. Був свідком пуску 1, 2, 3 і 4 енергоблоків Чорнобильської АЕС.
Художник згадує:
Василь Бомбіза повернувся до міста у серпні 1986-го. Він побачив колючий дріт, покинуті будинки та безлюдні вулиці, військова техніка, занедбані клумби. А колись тут було 33 тисячі кущів троянд.
Під враженням від побаченого художник вирішив написати картину на згадку. Виношував ідею картини 15 років. Закінчив роботу над нею у 2001 році. На тлі яскраво-блакитного неба, автор зобразив відомий серед прип’ятчан фотоальбом - згадка про яскраве життя у молодому квітучому місті, яке в одну мить стало містом за колючим дротом, забрудненим радіацією на сотні років. Картина стала символом пам’яті про місто, що назавжди залишилося у серцях його мешканців.
Два роки картина була вдома в автора, підсилюючи біль втрати. У 2003 році Бомбіза подарував картину Національному музею «Чорнобиль». Вона брала участь у багатьох виставках.
У колекції музею зберігається робота всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко «Сидить мати коло хати» (1995), присвячена пам’яті ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС.
12 січня 117 років тому в селі Болотня (нині — Вишгородський район Київської області) народилася всесвітньо відома українська художниця, лауреатка Шевченківської премії, яскрава представниця наївного мистецтва - Марія Оксентівна Примаченко.Доля художниці була складною, але її характер - незламним. У дитинстві Марія Примаченко перехворіла на поліомієліт - смертельно небезпечну на той час хворобу, рівень смертності від якої сягав 90%. Вона зуміла вижити, однак хвороба суттєво вплинула на її життя й сформувала особливу спостережливість та чутливість до світу. Малювати почала змалку, а справжнє визнання прийшло у 27 років - у 1936 році, коли її запросили на навчання до Києва. Згодом роботи Марії Примаченко експонувалися на всесоюзних і міжнародних виставках. У Києві художниця зустріла своє кохання - Василя Маринчука, з яким повернулася до рідного села. На початку німецько-радянської війни його мобілізували до армії. На жаль, він загинув на фронті, так і не побачивши свого новонародженого сина. Марії Примаченко довелося самотужки виховувати дитину та жити в напівзруйнованій хаті.
Друга світова війна стала не останнім випробуванням у житті мисткині. Село Болотня розташоване за 30 км від Чорнобильської зони відчуження та за 60 км від Чорнобильської АЕС, а з 1992 року входить до зони посиленого радіоекологічного контролю. Про аварію на ЧАЕС 26 квітня 1986 року родина Примаченків дізналася відносно швидко - через село проїжджали автобуси з евакуйованими мешканцями Прип’яті. Попри можливість виїхати, художниця до кінця життя не залишила рідного села.
Чорнобильська трагедія стала окремою темою у її творчості. Через символічні образи художниця передавала біль втрат, тривогу і водночас - силу життя.
У колекції Національного музею «Чорнобиль» зберігається одна з чорнобильських робіт Марії Примаченко - "Сидить мати коло хати", присвячена пам’яті ліквідаторів, які постраждали або загинули внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема Валерію Ходемчуку.
Картина «Сидить мати коло хати» - це узагальнений образ матері, яка чекає, пам’ятає і сумує. Вона є втіленням болю тисяч родин, які втратили своїх рідних унаслідок катастрофи.
У 2022 році село Болотня, як і Чорнобильська зона відчуження, опинилося під російською окупацією. В Іванкові окупанти розграбували музей Марії Примаченко, однак, на щастя, її роботи вдалося зберегти.
Особливе місце в експозиції займає картина італійського художника Паоло Чімоні «Триколісний велосипед» (1999), а також її реальний прототип - дитячий велосипед, знайдений у зоні відчуження.
У Радянському Союзі велосипедні моделі та технології виробництва запозичували з європейських країн. Так, у 1929 році на Харківському велосипедному заводі виготовили першу модель велосипеда “Україна”. До речі, після Другої світової війни завод був укомплектований обладнанням, яке вивезли з кількох німецьких велосипедних заводів.Для радянських дітей велосипед був або заповітною мрією, або невіддільною частиною життя. У родинах із достатком, вищим за середній, дитині 4–5 років купували триколісний велосипед. Велосипеди виготовляли зі сталі, що забезпечувало їхню міцність і довговічність та дозволяло передавати їх наступним поколінням.
У ті часи для радянських дітей велосипед був символом радості та мрії. Проте після аварії на ЧАЕС він набув зовсім іншого значення - став нагадуванням про раптово обірване дитинство.
В експозиції музею представлено картину італійського художника Паоло Чімоні (1945–2003) «Триколісний велосипед» (1999). Автор багато років очолював організацію «Легамб’єнте» у Кальдані, яка займалася оздоровленням чорнобильських дітей, а також надавала гуманітарну допомогу постраждалим від катастрофи. Він щороку відвідував постраждалі від аварії на ЧАЕС регіони, а згодом втілював емоції від побаченого у своїх художніх роботах. Так, покинутий дитячий велосипед, зображений на картині, художник побачив під час своєї першої подорожі до 30-кілометрової зони відчуження у 1991 році.
Сьогодні велосипед є одним із експонатів - мовчазним свідком трагедії, яка змінила долі тисяч дітей.
Робота над створенням нових, переосмислених експозицій у Національному музеї «Чорнобиль» тривала два з половиною роки. За словами Міністра внутрішніх справ України Ігоря Клименка це був складний і водночас надзвичайно важливий процес, спрямований на глибше осмислення трагедії, її наслідків та значення для сучасного світу.
Документальний фільм Міністерства внутрішніх справ України «Під атомним вітром».
Перейти на сайт Національного музею «Чорнобиль»
Департамент комунікації МВС