Прикордонник Микола: про службу, війну і Чепуху

Після закінчення навчання на юридичному факультеті одного з вишів Дніпровщини, Микола проходив строкову службу у Чопському прикордонному загоні. Прикордонник пригадує, що спершу було незвично і подекуди важко, але він чітко усвідомлював покладену на нього державою відповідальність за забезпечення непорушності державних рубежів. Військові обов’язки прикордонник виконував сумлінно і без нарікань.

У грудні 2021 року чоловік повернувся на рідну Дніпровщину, де сподівався влаштуватися в один із підрозділів Нацполіції.

Однак, коли почув страшну звістку про ракетні удари по території України, відклав свої плани і добровольцем пішов у військкомат. Там висловив бажання повернутися у прикордонний загін, де раніше проходив службу. Чоловіка призначили на посаду кулеметника у зведений прикордонний загін.

Із Закарпаття військовослужбовець у складі підрозділу вирушив на Чернігівщину, а через декілька місяців – на Донеччину. Тут, у районі Слов’янська, під постійними обстрілами ворога Микола разом з побратимами виконував бойові завдання. Хлопці облаштовували позиції, обороняли ділянку відповідальності, несли бойові чергування із завданням недопущення прориву ворожих підрозділів та ДРГ. У невеличкі проміжки часу між обстрілами прикордонник навчав менш досвідчених побратимів, старався допомогти кожному.

Під час одного з нічних чергувань Микола помітив біля позиції маленьке сіре кошеня. Звідки воно взялося у лісосмузі далеко від населених пунктів, було зовсім не зрозуміло, однак залишити крихітку під обстрілами чоловік не зміг. Він узяв її до себе і сподівався, що кішечка вирішить проблему з мишами, яких у бліндажі було чимало і які робили багато біди. Кошеня дійсно стало згодом ловити мишей, але приносило лише чужих. «Своїх», у бліндажі, воно не чіпало. Тому Микола назвав малечу Чепухою.

Кошеня пройшло війну разом з Миколою. Воно не боялося звуків пострілів і вибухів та завжди було поруч. Одного разу Чепуха щезла і прикордонник уже не сподівався на її повернення.

Коли перед вибуттям на ротацію зведений загін вишикували для перевірки, Чепуха звідкись з’явилася і сіла перед підрозділом Миколи, наче кажучи: «Я з вами!». Так вони приїхали назад на Закарпаття. До речі, як лежак кішка у дорозі використовувала каску свого господаря.

Наразі Микола продовжує військову службу. Незабаром він у складі підрозділу знову вирушить на виконання службово-бойових завдань. Його вихованка Чепуха живе у будинку батьків разом зі ще одним котиком. Вона прудка, кмітлива і відважна, як і її рятівник.