У рубриці «У війни не жіноче обличчя» прикордонниця Євгенія

Жінка закінчила педагогічний коледж, пізніше Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова та навіть деякий час встигла попрацювати за фахом. Проте серце Євгенії прагнуло зовсім іншого – вона мріяла бути прикордонницею.

«Ранок 24 лютого 2022 року був важким...», - розповідає прикордонниця. Вдома вона залишила сім'ю, дітей і відправилась до місця дислокації. «Далі була служба, завдання і обмаль часу. Весь цей час я була на місці, разом зі своїми колегами. Я знала, що від моєї роботи багато залежить», - згадує Євгенія.

На запитання, що для неї стало найтяжчим у цій війні? Вона відповідає втрати... За кожного військовослужбовця вона переживає так, як за рідну людину. «Не буває такого - свій, не свій... Всі вони мої, навіть якщо й не служать у нашому підрозділі», - говорить прикордонниця.

В очах жінки жевріє надія, щоб ця клята війна скоріше закінчилась. Найбільше про що мріє прикордонниця – це про мир і спокій для всієї країни.