Законопроєкт «Про судово-експертну діяльність»: паралельна реальність (міфи) та контраргументи

У першій статті нашого циклу матеріалів про законопроєкт «Про судово-експертну діяльність» ми розповіли, що собою являє цей проєкт Закону. Нагадаємо, він був розроблений Міністерством юстиції, наразі вже внесений Кабміном та зареєстрований у Верховній Раді України (реєстр. № 6284). У другій же статті хочемо розказати, якими міфами овіяний цей законопроєкт у соціальних мережах і деяких засобах масової інформації та розвінчати їх.

Міф 1. Не було необхідності розробляти комплексний законопроєкт, який не робить «революції» у сфері, не поліпшує системи експертного забезпечення правосуддя, не покращує життя судових експертів.

«Перед нами не стояло завдання змінити кардинально те, що є на сьогодні, що працює, що не можна змінити без додаткових великих бюджетних асигнувань. Разом з цим, очевидним є те, що внесення фрагментарних змін до чинного Закону України «Про судову експертизу» є недостатнім. Проблема необхідності законодавчого врегулювання суспільних відносин у сфері виникла не вчора, і не торік. Протягом останнього десятиріччя були неодноразові спроби підготовки нової редакції Закону України «Про судову експертизу», оскільки він не врегульовує належним чином суспільні відносини. Немає на сьогодні навіть єдиної термінології, по-різному у відомчих нормативно-правових актах врегульовуються питання доступу до професії судового експерта, чітко не визначені строки проведення судової експертизи, відсутні вимоги до висновку судового експерта тощо. Це створює складнощі не лише для судових експертів та осіб, які бажають ними стати, але й для суду, учасників судового процесу, всіх громадян, які зацікавлені в одержанні висновку судового експерта. Про нагальну необхідність врегулювання питання дисциплінарної відповідальності вже зазначалося, тому не будемо тут на ньому повторно зупинятися», – роз’яснює директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Олександр Олійник.

Чи змінюється  щось на краще для судових експертів?

Зазначимо про врегулювання лише деяких проблемних питань, на необхідність вирішення яких зверталася увага досить тривалий час. Так, законопроєктом пропонується закріпити:

Як зауважує Олександр Олійник, професійна спільнота, особливо приватні судові експерти, постійно звертали увагу на існуючий на сьогодні тягар (в тому числі фінансовий) необхідності періодичної переатестації, на строковість дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, анулювання його дії, наприклад, в тому випадку, коли судовий експерт, який працює в державній судово-експертній установі, бажає займатися судово-експертною діяльністю самостійно. 

Законопроєктом запропоновано відмовитися від переатестації судових експертів. Для забезпечення належного професійного рівня знань та навичок судовий експерт повинен постійно підвищувати свою кваліфікацію в обраний ним можливий спосіб. Це може бути участь у семінарах, практикумах, науково-педагогічна, інша викладацька, наукова діяльність у сфері судової експертизи тощо. Передбачається, що свідоцтво є безстроковим, значно звужуються підстави його анулювання, судовому експерту, який вирішив змінити форму своєї діяльності, не доведеться заново атестуватися та підтверджувати свою кваліфікацію.

До того ж, значно розширюється сфера діяльності для приватних судових експертів. Їм надається право проводити ті судові експертизи, право на проведення яких вони сьогодні не мають. Це дозволить створити більшу конкуренцію між державним та приватним сектором, покращити якість експертних досліджень, скоротити строки їх проведення, розвантаживши державні судово-експертні установи.

І це лише деякі аргументи.

«Виникають логічні, але риторичні запитання до авторів міфу: ви не бачите позитиву в таких положеннях законопроєкту? Хіба не на це неодноразово зверталася увага? Дехто бачить «тиск на приватних судових експертів» у тому, що законопроєктом передбачається встановлення вимог до організації діяльності судового експерта та мінімальних вимог щодо матеріально-технічного оснащення, необхідного для проведення кожного з видів судових експертиз (вимоги до робочого місця судового експерта). Зрозуміло, що декому не хочеться, щоб висувалися будь-які вимоги до їхньої діяльності. Значно простіше, отримавши документ про присвоєння кваліфікації судового експерта, не мати ніяких вимог щодо робочого місця та матеріально-технічного оснащення. Не переймалися цим питанням і автори одного з альтернативних проєктів (р. № 6284-3). Тобто, вони допускають, щоб приватний судовий експерт здійснював свою діяльність будь-де і будь яким чином. Але чи буде забезпечена в такому випадку наша мета ‒ забезпечення правосуддя кваліфікованою та об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки? Орієнтація має бути саме на максимальне використання досягнень науки і техніки», – пояснює директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції.

Мін’юст же пропонує в законопроєкті визначити мінімальні вимоги щодо допустимого матеріально-технічного оснащення і передбачає, що такі вимоги залежатимуть від виду судової експертизи. Зрозуміло, що вимоги до робочого місця і оснащення при проведенні, наприклад, економічної і судово-медичної експертизи будуть зовсім різними.

«Впевнені, що народним депутатам, які виконують свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, не байдуже, яким чином проводитимуться судові експертизи, і вони дадуть належну оцінку запропонованим законопроектом положенням», – додає Олександр Олійник.

Міф 2. Система управління сферою змінюється, вона «відходить» Міністерству юстиції.

Закон України «Про судову експертизу» прямо не визначає державного органу, який відповідає за формування державної політики у сфері судово-експертної діяльності, хоча і наділяє його певними повноваженнями, що стосуються видання нормативно-правових актів.

Крім того, цей Закон, зокрема:

У зв’язку з цим, а також з урахуванням того, що відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної правової політики, фактично саме Міністерство юстиції і на сьогодні є тим органом, що формує політику у цій сфері, за виключенням випадків видання відомчих нормативно-правових актів державними органами, що мають у своєму підпорядкуванні судово-експертні установи.

Також Закон України «Про судову експертизу» наділяє Міністерство юстиції організаційно-управлінськими повноваженнями щодо судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.

Що ж передбачає законопроєкт?

Відповідно до його положень (стаття 10) з метою забезпечення комплексного розвитку судової експертизи Міністерством юстиції  здійснюється формування загальних засад державної політики у сфері судово-експертної діяльності, яке полягає у забезпеченні нормативно-правового регулювання суспільних відносин у цій сфері, що стосуються загальних питань діяльності всіх суб’єктів судово-експертної діяльності та визначення пріоритетних напрямів розвитку судової експертизи, а також нормативно-правового регулювання діяльності приватних судових експертів.

Водночас, державні органи забезпечуватимуть відомче нормативно-правове регулювання діяльності державних судово-експертних установ, які належать до сфери їх управління.

Відповідні державні органи зберігають всі організаційно-управлінські функції стосовно підпорядкованих їм установ. У Міністерства юстиції залишаються повноваження, які стосуються приватних судових експертів.

«Тобто, в цій частині практично нічого не змінюється. Тому дивними виглядають дописи про те, що система управління сферою «відходить» Мін’юсту, складається враження, що автори таких дописів не знайомі з положеннями законопроєкту», – говорить Олександр Олійник.

Міф 3. Учасників обговорення законопроєкту не почули.

Як зазначає директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції, такі тези найчастіше лунають від керівництва однієї з громадських організацій. І стосується це, в першу чергу, порядку формування самоврядної організації судових експертів.

Чи дійсно не було почуто пропозицій цієї організації? Чи послідовною вона є в своїй позиції?

Давайте прослідкуємо ґенезу цієї позиції разом. У першій редакції законопроєкту передбачалося, що до самоврядної організації включатимуться всі судові експерти, незалежно від того, працюють вони в державних  судово-експертних установах, чи ні.  За результатами обговорення розміщеного на вебсайті Міністерства юстиції законопроєкту, ця громадська організація надала зауваження, зазначивши, зокрема, що такий підхід не враховує специфіки судово-експертної діяльності, яка має державний та недержавний сегменти діяльності. Було зазначено, що такий порядок самоврядування не може бути застосовано одночасно як до державних, так і до приватних експертів, оскільки регулювання державного сегменту цього напрямку діяльності має чітку, визначену відповідними законами форму державного управління. При цьому в органі самоврядування встановлюється монополія практичної більшості представництва державних установ.

Мін’юст врахував це зауваження, зваживши, в першу чергу, на значно переважаючу кількість державних судових експертів, надав змогу приватним експертам самостійно вирішувати питання самоврядування.  В законопроєкті передбачено, що Асоціація приватних судових експертів України об’єднує на добровільних засадах приватних судових експертів, які включені до Реєстру судових експертів (стаття 41).

«І що тепер? А тепер нам кажуть, що ми їх не почули. І це стосується, зокрема, того, що єдиної Асоціації судових експертів України, до якої би входили абсолютно всі судові експерти України – і приватні, і державні, не створюється. Виявляється, що саме така структура могла б захищати інтереси професійної спільноти, але влада розділяє професію державного судового експерта та експерта приватного, що суперечить задекларованій рівності підходів до їх регуляції. То де логіка, послідовність у позиції? Як Міністерству юстиції прислуховуватися до позиції професійної спільноти?

Водночас, ця поважна громадська організація не хоче чути закону. Неодноразово при обговореннях законопроєкту зверталася увагу на неприпустимість змішування понять «самоврядна, саморегулівна організація» та «громадське об’єднання, організація».  Однак, окремі особи не хочуть чути і бачити пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про громадські об’єднання», яка розмежовує питання утворення та діяльності саморегулівних організацій, організацій, які здійснюють професійне самоврядування, від громадських об’єднань взагалі і громадських організацій, зокрема. Вони не хочуть чути практики Європейського суду з прав людини, не хочуть бачити європейського досвіду та практики створення органів професійного самоврядування. Вони не просто не хочуть чути і бачити цього. Вплив їх позиції відчувається і в альтернативних проєктах, які допускають утворення організації професійного самоврядування як громадської організації. Не будемо детально зупинятися на неприйнятності такого підходу, оскільки це питання вже висвітлювалося нами раніше [4]», – говорить Олександр Олійник.

Також від громадських організацій лунає несприйняття того, що Міністерство юстиції, відповідно до законопроєкту, має забезпечити організацію першого з’їзду органу самоврядування приватних судових експертів та матиме право скликати з’їзд у подальшому, хоча за загальною процедурою з’їзд скликатиметься Радою приватних судових експертів (частина третя статті 42).

Олександр Олійник роз’яснює: «Міністерство не втручатиметься в безпосереднє проведення з’їзду, будь-яких таких повноважень законопроєкт не передбачає. Але якщо не врегулювати питання скликання першого з’їзду, то яким чином він буде проведений? Хто повідомить судових експертів про скликання першого з’їзду, хто забезпечить реєстрацію учасників, хто потурбується про приміщення, де з’їзд проходитиме, яким чином забезпечити утворення відповідної ради, передбаченої законопроєктами, яка має скликати з’їзд? Чи ми хочемо, щоб цей з’їзд ніколи не відбувся? До речі, альтернативні проєкти залишили це питання поза увагою».

Щодо можливості скликання з’їзду в подальшому, залишення за Міністерством юстиції певних організаційно-управлінських функцій стосовно приватних судових експертів слід звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади». Відповідно до частини другої статті 2 цього Закону, міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Реалізуючи державну політику у сфері судово-експертної діяльності, Міністерство юстиції у встановленому порядку надає право проведення судових експертиз приватним судовим експертам, фактично делегуючи їм свої повноваження з реалізації державної політики у цій сфері. Правова природа створення та функціонування професійних органів самоврядування також полягає в тому, що держава делегує деякі свої повноваження утвореному відповідно до закону органу самоврядування.

Отже, саме державі, у даному випадку в особі Міністерства юстиції, як суб’єкта, який наділив приватного судового експерта правом проведення судових експертиз, належить право здійснювати в межах компетенції контроль за діяльністю приватних судових експертів щодо реалізації цих повноважень. 

«Щодо об’єму делегованих органу самоврядування повноважень, то хотілося б зазначити, що такий орган ще навіть не створений, не має досвіду функціонування, більше того, як бачимо, наразі у тих, хто бачить себе у керівному складі органу самоврядування, немає навіть єдиного уявлення про те, що це за орган має бути та які функції він має виконувати. Законодавство не стоїть на місці, в подальшому зрілому органу самоврядування можна буде передати і більш суттєві владні функції держави», – зауважує директор Директорату правосуддя та кримінальної юстиції.

Міф 4. Неузгодження законопроєкту із законодавством

«Мають місце дописи, коли законопроєкту приписуються вади альтернативних проєктів. Наприклад, в одному з дописів зазначено, що законопроєкт містить положення щодо особливостей здійснення кримінального провадження стосовно судових експертів. Це не відповідає дійсності. Будь-яких таких положень законопроєкт не містить. Адже відповідно до частини першої статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України», – роз’яснює Олександр Олійник.

А вже у наступній статті ми розкажемо детальніше про значимість законопроєкту «Про судово-експертну діяльність». Слідкуйте у новинах на нашому сайті!

Список використаних джерел