«Мирне майбутнє обов’язково настане, адже за це ми і боремося», - прикордонник на позивний «Зам»
Артур виріс в сім’ї офіцерів поліцейських на Вінниччині. Вирішив стати офіцером-прикордонником та захищати державні рубежі. Закінчив Національну академію Держприкордонслужби ім. Б. Хмельницького. Після випуску, вже з офіцерськими погонами, проходив службу в Сумському, а потім в Могилів-Подільському загонах.
Коли російські окупанти повномасштабно вдерлися в Україну, офіцер-прикордонник з позивним «Зам», ні хвилини не вагаючись, у складі зведеного прикордонного загону вибуває для виконання завдань в одну з «гарячих» точок на Донеччину.
Побачене там – повністю знищені окупантами, буквально стерті з лиця землі міста і села, воєнні злочини, звірства, вчинені російськими загарбниками – надзвичайно вразило прикордонника. «Я навіть уявити собі не міг, що люди можуть таке зробити. Якими потрібно бути, щоб знищити все живе», - каже Артур.
«Зам» брав активну участь в обороні Бахмута. «Обороняючи Бахмут, ми щодня потрапляли під обстріли. Окупанти гатили з усього, що в них було на озброєнні – артилерії, авіації, танків, градів, ураганів, мінометів тощо. Складалась така думка, що рашисти просто стріляють, аби стріляти – без розбору та прицілювання, руйнуючи цивільну інфраструктуру, багатоповерхівки, приватні будинки, магазини, вбиваючи мирних жителів», - згадує «Зам».
Найважчим для прикордонника були втрати побратимів. «Це дуже важко, це неможливо забути. Є їхні речі, є фото з ними, а вони, на жаль, вже не повернуться ніколи», - каже він.
Зараз офіцер проходить службу у Білгород-Дністровському прикордонному загоні та мріє створити сім’ю, мати дітей, які народилися б у вільній, незалежній країні та гордо носили б звання українця, а війна завершилася б Перемогою і залишилась б у минулому, як страшний спогад.
Державна прикордонна служба України
